З історії села Матків
Село моє - це наша велика родина, наше коріння і батьківщина, материнська пісня і біла вишня у саду , це наша сповідь і турбота, батьків моїх щоденная робота.
Тут моє дитинство босоноге, стежина в школу на зорі, тут наші ще не сходжені путі.
Село моє, ти радість, ти доля моя, єдина для нас ти земля.
Село Матків розташоване на берегах річки Стрий між горами Могура, Бердо та Каміння за 42 км на південь від райцентру на шляхах Стрий-Мукачево та Бориня-Матків. Було підпорядковане Мохнатській сільській раді, а у 2021 р. увійшло до Козівської ОТГ Стрийського району.
Назва села за легендою походить від імені першого поселенця і його власника Матвія.
Вперше згадується про село в 1538 році при розмежуванні королівських земель від приватних.
На горі, що знаходиться недалеко від села Івашківці, виявлені стародавні речі, що свідчать про те, що в цьому місці знаходився колись майданчик для покладання жертв поганським богам.
За твердженням священника Соломона Щасного у В.Висоцьку зберігався документ, за яким якийсь Дунька Височанський за короля Зигмунда віддає одному із своїх синів поселення В.Висоцьке, другому – Комарники, третьому - Матків та Івашківці. Злопам´ятна королева Бона, провівши розмежування добра, забрала в матківської шляхти чимало земель. Неодноразові просьби про повернення їх назад справжнім власникам не давали жодних наслідків. Тоді матківська шляхта надала уповноваження відомому феодалові Михайлові Тарле подати клопотання про повернення грунтів на сеймі у Варшаві. В результаті землі було повернуто.
З метою захисту навколишніх поселень від ворогів в ХУ ст. М.Тарсе збудував замок між селами Матків, Красне і Сможе.
Власті не дбали про піднесення культури людей, навчання їх дітей. Для потреби церкви дяк Яків Гелевич у 1853 році навчав у парафіяльній школі 4 дітей. Перша державна школа була відкрита в 1883 році.
Кількість населення в селі поступово зростала, хоч в окремі періоди через епідеміі та голод був спад. Так у 1869 році у селі проживало 766 осіб, а в 1879 році - 687 осіб.
Війна спалила село вогнем, понівечила долі людей. Воно зазнало меншого лиха, ніж Кривка чи Івашківці. Село знаходилось на шляху російських військ до оволодіння Верецьким перевалом, пережило страхіття справжньої війни та різних епідемій. За самими грубими підрахунками в результаті війни село втратило не менше 270 осіб.
Населення села поділялося традиційно на шляхтичів і хлопів. Матківська шляхта все більше підпадала під вплив польської, поступово ополячувалася. За переписом 1921 року тут вже мешкало 106 поляків і 1115 українців.
Матків з давніх - давен привертав до себе увагу мінеральними джерелами, багатством диких звірів, грибів та ягід.
У 1939 році в глухому на національні ідеї селі пробуджується національна свідомість. Не всі шляхтичі схвалюють грубу асиміляційну політику польських властей щодо українців. Деяка їх частина вступає в ОУН, вливається пізніше в УПА. Осередок ОУН очолив Йосип Ільницький. Горді шляхтичі не хотіли терпіти й тоталітарного режиму. В 1940 році були арештовані і розстріляні в тюрмах Самбора і Стрия Михайло та Іван Білинські, Федір та Омелян Матківські. А дехто пробує податися на Захід.
В кінці червня 1941 році на зміну червоним визволителям приходять "коричневі" спасителі. Районна газета писала, що в цьому селі найгірше йдуть справи, кооператив розграбований, громадський дім у руїнах, все приладдя в школі знищено. Без відома властей не можна було навіть зарізати худобину для своїх потреб, бо все було на обліку.
30 вересня 1944 року в село знову вступили радянські війська. Третина населення стає поляками і виїжджає в Польщу, а шість сімей – у східні області України. Сюди пересиляють жителів сіл Сянки, Беньова, Дзвеняче, які внаслідок встановлення кордону по річці Сян опинилися в прикордонній смузі, як радянській так і польській.
На фронтах Другої світової війни воювало 131 матківчанин, з яких 17 загинуло. Серед полеглих: Височанський Михайло, Ільницький Володимир, Комарницький Йосафат, Матківський Платон, Павко Теодор, Сокирко Омелян та інші. В пам'ять про них споруджено обеліск.
Весною 1949 року керівництво району відрапортувало, що в цьому селі колективізацію завершено. Жили матківчани в перші роки після колективізаціі у великій нужді, платили їм вівсяною чи ячмінною половою, виживали за рахунок присадибних ділянок та утримання худоби.
Як нерентабельне господарство сільський колгосп увійшов у Боринський лісгоспзаг, як допоміжне господарство в 1960 році, а через п’ять років реорганізовано – у радгосп "Карпати". З введенням сімейного підряду матеріальне становище жителів значно покращилось.
З 1964 року вступила в дію хлібопекарня, а через 2 роки завершено радіо- і електрифікацію села. В кінці 60-х років закінчено будівництво дороги Бориня-Матків з чорним покриттям.
На базі відділень і бригад Матківського куща радгоспу "Карпати" в 1992 році утворилася селянська спілка "Черемшина", яка скоро розпалася .
Поруч села був збудований невеликий чернечий скит, який в 1947 році енкаведисти підірвали, а монаха Микиту ув’язнили за співпрацю з повстанцями. Відновив скит цей же монах у 1992 році. На свято Івана Хрестителя біля нього збирається на моління кілька сотень віруючих.
Село Матків розташоване в карпатських Бескидах, на території етнічної Бойківщини, неподалік від міжнародної траси Київ-Чоп. Село мальовничо розкинулося на гірських пасмах в долині річки Стрий, зберігши історично сформований вільний характер забудови, яка вдало вписана в навколишні ландшафти.
Перша письмова згадка про Матків датується 1538 роком, коли польська королева Бона скликала комісію для розмежування королівських та шляхетських сіл. У ті часи село поряд з іншими населеними пунктами належало дідичеві Думці Височанському, пізніше – одному з його синів. Згодом Матків став родинним гніздом шляхетського роду Матковських, витоки якого пов’язують з угорським графом Іваном Волохом.
Найвеличніша з бойківських церков. Дерев’яний храм у Маткові
Дерев’яна церква Собору Пресвятої Богородиці (або святого Дмитрія) в селі Матків, споруджена 1838 року, є однією з вершин дерев’яної української архітектури. Цей архітектурний шедевр, який своїми численними заломами нагадує китайську пагоду, більшість фахівців вважає найкращим серед 70 збережених на наших теренах храмів бойківського типу. Храм входить до реєстру пам’яток архітектури національного значення, а нещодавн його унікальність була визнана і на світовому рівні – у 2013 році церкву Собору Пресвятої Богородиці було включено до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Точна дата побудови першого храму в Маткові невідома, але згадки про нього під назвою церкви Втечі до Єгипту Пресвятої Богородиці, існують принаймні з XVIII століття. Проте на початку наступного сторіччя ця церква перебувала уже не в найкращому стані І громада вирішила збудувати на її місці новий храм. Цю дерев’яну церкву-красуню звели у 1838 році майстри Іван Мельникович та Василь Іваникович, про що свідчив тепер закритий напис на одвірку південних дверей до нави. На головному західному порталі зберігся напис польською мовою: «Tey swiatyni fundamenta», на лівому одвірку напис з датою спорудження: «Zalozone dnia 21 czerw.», на правому: «Roku 1838».
Церква Собору Богородиці (1838) позує фотографу Е.Жолкевичу у рік свого сторіччя.
Цікаво, що робочою силою на будові храму в основному були жінки – чоловіче населення села у ті роки масово було рекрутовано до війська Австро-угорської імперії. Тож нова церква була ще й своєрідною офірою Богові задля повернення чоловік і синів додому.
Новозбудований храм освятили на честь Собору Пресвятої Богородиці. Це церква бойківського типу – тризрубна, триверха, з багатьма заломами над кожним куполом, що придають їй вигляд ялинки або типової китайської пагоди.
Церква Собору Богородиці в 1904 р. Фото К.Мокловського.
Ганок церкви в Маткові. Tygodnik Ilustrowany № 34 1905
Квадратні зруби розташовані по осі захід-схід. Нава є дещо ширшою за бабинець і вівтар, до якого з обох боків прилягають невеликі прямокутні ризниці. Основні об’єми завершують восьмибічні верхи: над навою з п’ятьма заломами, а над вівтарем і бабинцем — з чотирма. Верхи увінчані шоломовими банями з маківками і хрестами.
Оперізує церкву піддашшя оперте на східчасті виступи вінців зрубів, під яким на західному фасаді влаштований засклений ґанок. Опасання церкви має чітку прямокутну форму і великий винос, під яким ховається низ церкви. Стіни підопасання, надопасання і заломів шальовані вертикально дошками й лиштвами. Первісно храм повністю був вкритий гонтом, нині на його стінах шалівка, а на маківках бляха.
Інтер’єр вкритий стінописом кінця ХІХ століття. Збереглися також тогочасні іконостас з різьбленими царськими вратами, бічні вівтарі, старі лави й церковне начиння.
На південний захід від церкви розташована дерев’яна дзвіниця – квадратна в плані, триярусна, з балконом на другому ярусі, зверненим у бік невеликої площі перед південним фасадом церкви. Споруду вкрито наметовим дахом з колосниковою галереєю над ним.
Дзвіниця, яка, як теж є пам’яткою архітектури національного значення, майже на століття молодща від церкви: її у 1924 році збудував майстер Михайло Веклич.
У першій половині ХХ століття церква Собору Пресвятої Богородиці зазнала кількох перебудов. Так, 1928 року до вівтарного зрубу з обох боків прибудували прямокутні в плані жертовник і дияконник, а первісний триарковий ґанок західної стіни бабинця перетворили на закритий тамбур. У 1939-му під час ремонту змінено інтер’єр: первісно відкриті внутрішні простори трьох частин церкви перекриті купольним склепінням на рівні першого залому. Храм було піднято на бетонний підмурівок, аби зберегти його від проникнення вологи. Тоді ж дахи і верхи церкви та дзвіниці, первісно укриті ґонтом, покрили оцинкованою сталлю.
У радянські часи комуністична влада закрила церкву (це сталося у 1949 році). Відчинено її було лише через 40 років, у 1989-му. Храм було наново освячено на честь святого Дмитрія, нині він належить місцевій громаді Української греко-католицької церкви.
У червні 2010 року матківську церкву ледь не спіткало лихо, внеї влучила блискавка, і лише надійність автоматичної системи пожежегасіння врятувала святиню від загибелі. А трьома рокамі пізніше сталася знаменна подія – 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, церква Собору Пресвятої Богородиці, разом з сімома іншими дерев’яними церквами карпатського регіону України, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО.
Влада Львівщини своєю чергою долучилася до відновлення давньої пам’ятки і приведення її до ладу. У храмі тривають реставраційні роботи, серед завдань яких є і повернення церкві її первісного гонтового покриття. Хоча варто відзначити, що роботи ці проводяться доволі повільно. Надію на прискорення дають проекти грантові проекти, спрямовані на збереження та популяризацію дерев’яної архітектури Карпат. Зокрема недавно, Асоціацією «Єврорегіон Карпати-Україна» був розпочатий проект «Карпатський шлях дерев’яної архітектури – спільні дії для збереження та промоції історико-культурної спадщини українсько-польського прикордоння», який реалізовуємо завдяки Програмі транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна. (матеріал використано з сайту:http://www.kray.org.ua/14446/mandrivky/nayvelichnisha-z-boykivskih-tserkov-derev-yaniy-hram-u-matkovi/0
Відео